Личман София 11-А 2008г

                 ***

«Я Вас люблю,

Любовью брата,

А быть может, чуточку нежней…»

Что ж, для дамы откровенья,

Нож в спину, в сердце - без сомненья.

Упрёки, рыдания ,порывы гнева,                                                                                Увы, нет, она молчаливая дева…

Боль, сердцебиение ненастное,

В подушку дыхание страстное

И только лишь молчанье,

А в глазах последнее прощанье

И безукоризненный ответ:

«Нас с Вами больше нет!»

 

                 ***

 

Я – поет, вірші пишу!

Щось в серці б’ється, ледь дишу!

Та хтось сказав, щоб справжнім творцем бути

Треба мету в поезії своїй здобути.

Відкриваю книжку „Вірші для життя”,

Кажуть, там можна знайти істину буття!

Читаю, читаю і в щоці замираю,

А виходить - я нічого не знаю!

І де ж тут істину шукать?

А сторінки від подиху аж тремтять!

Маяковський, Блок і Пастернак,

Вірші на будь-який смак:

Дивлюсь на свої чотири рядки –

Краще б взагалі не псувала листки

Хіба це можна віршем назвать,

Не буду взагалі більше я писать!

Моїм писулькам далеко до вірша,

І знов болить моя душа!

Не поет я, а хто ж тоді

І що тепер робить мені?

Знаю, знаю: буду малювать,

Це ж легше, ніж писать!

Беру я пензль, олівці і чистого листа,

Зараз я зворганю Вам кота!

Кіт позувати не схотів

І на двір скоріш утік!

Обійдуся без натурника,

Так намалюю Мурчика!

Пів дня я шедевр світовий творила,

Поки в листі гумкой дірку не зробила!

Так, я пробувала співать

І на музичних інструментах грать,

Але все даремно, все не так!

Хочеться ж великим стать,та як?

Тут мати підійшла

І тихенько відповіла:

„щоб великим бути,

Необов’язково в трубу дути

Чи пісні співати,

Чи на скрипці грати:

Треба просто серце велике мати

І тоді не доведеться по світу себе шукати.”

 

                  ***

    „ Демократ”

По телебаченню дядько про святу правду лящить,

Що щасливою Україну він може зробить!

Доб’ється свого, а мою країну згубить:

І від його лестощів аж нудить!

Хіба він зна, що є та правда,

Що для людини щастя?!

З свинячим обличчям, що не влазить в екран,

Сидить гордовито,пузо тримає, як той пан!

Хіба ж він у себе в кабінеті знає,  

Що просту людину в житті чекає?!

А він все лящить і лящить,

Про демократію щось бурмотить!

Так гидко становиться в душі

І зовсім не шкода цього “демократа” мені!

Шкода стареньку, що змушена на старості літ побиратись,

Від власного сина – п’ янички ховатись,

Діточок що батько і мати покинули

Що у цей вирій життя одинокі линули...

Каліку який на кожну роботу чує відказ 

Власна держава перетворила на жебрака у раз

Демократія... аж плакати хочеться,

А в нього лише щаслива „правда” котиться!

I Боже ж ти мiй, сидять вони там,

Пишуть закони, за якими жити нам!

I хто його зна , коли ж цi клятi “демократи”,

Перестануть нам демократiю диктувати.